Феофанія – історична місцевість на околиці Києва.

Феофанія (раніше – Лазаревщина) розташовується між Теремками, Голосєєвом і Пироговому. Найстародавніша її частина знаходиться уздовж вулиці Академіка Лебедева і навколо Свято-пантелеймоновськой церкви. Вперше місцевість згадується в 1471 році як Лазаревщина; тоді вона належала київському розпорядникові Ходіку.
Вважають, що назва ця пішла від імені якогось ченця-пасічника Лазаря. Сучасна назва місцевості існує з 1803 року – саме тоді тут поселився перший київський вікарій єпископ Феофан Шиянов , якому виділили ділянку землі для впорядкування.

В 1905-1912 – тут побудували Пантелеймоновській собор. А вже з 1920 року місцевість стала приміським радгоспом, згодом тут розмістилися лікувальні установи різних відомств, головна обсерваторія і польова експериментальна лабораторія Інституту ботаніки НАН України.

В 1972 році урочище “Феофанія” було оголошене парком-пам’ятником, з 1992 р. має статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, підлеглого Державному заповідному господарству “Феофанія” Національної академії наук України. З 2003 р.
ведеться реконструкція зони відпочинку біля ставків з облаштуванням каналізації, водопостачання, альтанок, фонтанів, прокладкою мощених доріжок, облицьовуванням берегів, і т.д. Планується організація пунктів громадського харчування і контрольно-пропускного пункту з автостоянкою.
На липень 2008 близько 80 % кошторисних робіт вже освоєно, до грудня 2010 планується повне завершення реконструкції, але вже зараз в паренні достатньо багатолюдно, особливо радують матусі з калясочкамі і зграйками модних велосипедистів :).

Феофанія Парк →

Центральний ботанічний сад

Місце розташування саду настільки чудове, що робить ботанічний сад несхожим на всі інші сади: 170 га прекрасного природного ландшафту майже в Центрі міста , виразний рельєф, відмінний візуальний і композиційний зв’язок з р.
Дніпром, Лівобережжям, меморіальним комплексом «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років», архітектурно-ландшафтним ансамблем Києво-печерського державного історичний-культурного заповідника, ансамблем пам’ятників архітектури Видубіцкого монастиря.
Сад займає піднесене плато, порізане старими глибокими балками з схилами різної крутизни, територія його дуже живописна. Ерозійні процеси в декількох місцях східного схилу до р. Дніпро утворили майже вертикальні обриви. Тут є два старі обвальні цирки, характерні для правого берега річки. Різниця у відмітках рельєфу досягає 90 м.
Окрім нагірної частини, сюди відноситься частина затоки р. Дніпро з Видубіцким озером площею близько 30 га. Багато ділянок саду вражають цілісністю, закінченістю своєї об’ємно-просторової композиції, обгрунтованістю функціонально-цільового і архітектурно-естетичного рішення території ботанічного саду.

Необхідність координації діяльності ботанічних садів республіки, прагнення підсилити пропаганду ботанічних знань серед населення, а також розширити дослідження в області інтродукції і акліматизації вимагали створення в Києві крупного академічного ботанічного саду. Роботи по проектуванню і освоєнню території були початі в 1936 р. під керівництвом акад. А.
У. Фоміна. У 1937 р. був закладений розплідник дерев і чагарників площею 4 га. У 1941 р. колекційні фонди деревних і трав’янистих рослин саду складали вже близько 1100 видів, сортів і форм, фонди оранжерейних рослин – близько 1000 форм.
Під час Великої Вітчизняної війни і окупації міста німецько-фашистськими загарбниками колекції саду були знищені, а оранжереї, теплиці і частина будов – зруйновані. Роботи по відновленню почалися в 1944 р. під керівництвом акад. Н. Н. Грішко. В цей період була збільшена територія саду. У 1954 р.
був розроблений генеральний план, виконаний в Киевпроєкте авторським колективом під керівництвом акад. А. У. Власова, по якому почалося будівництво перших об’єктів саду. При розробці наукової частини генерального плану були використані ідеї академіків АН УРСР Д. До. Зерова, В. Н. Любіменко, В. І. Ліпського, П. З. Погребняка, А. А. Сапегина, Н. Р.
Холодного, що працювали в саду в довоєнні або післявоєнні роки. Великий внесок до будівництва ботанічного саду внесли учені А. У. Плетнев, Л. І. Рубців, А. Л. Липа, Д. У. Ліхварь, Н. А. Кохно, А. М. Гродзінській. У уточненому варіанті генерального плану саду архит. Н. В. Холостенко були враховані зміни, пов’язані з практикою освоєння саду і новими науковими вимогами до його функціонування.
У наукових відділах і лабораторіях саду розробляються питання охорони рослинного миру, газостійкості рослин, парковеденія і зеленого будівництва, фітодізайна (озеленення закритих приміщень і оздоровлення середовища), фітотерапії.

Центральний ботанічний сад →

На київській околиці Пріорке, в районі Вітряних гір, збереглася старовинна назва Крістерова гора. Зараз так називають ландшафтно-паркову зону уздовж вулиці Осиповського. Саме тут 155 років тому купив обширну садибу саксонець Вільгельм Крістер – колишній ткач, що захопився сільським господарством.

Поначалу Крістер завів на своєму хуторі молочну ферму, але потім його зацікавило садівництво. Застосовуючи передові прийоми, виписуючи з-за кордону сортове насіння, експериментуючи, помилявшись і вчившись на цих помилках, – він зумів створити чудовий розплідник плодових дерев і декоративних чагарників. У Києві по розмаху садової справи ніхто не міг з ним порівнятися.
Крістер сам вникав у всі деталі. Ще до того, як учені з’ясували механізм перехресного запилення плодових дерев комахами, він вже піклувався про розведення бджіл в своєму господарстві. Накопичений досвід виклав в популярній брошурі “Господарський садівник”. Про відмінну постановку справи можна судити по тому, що навколишні жителі займали чергу за вакансіями у Крістера.

Після смерті засновника ферма перейшла в руки сина Юліуса. Він розширив розплідник, зробивши його найбільшим у всьому Південно-західному краю. Юліус обзавівся численним сімейством.
Зберігся забавний переказ про його знайомство з майбутньою дружиною Пелагєєй: ніби то красива і завзята дівчина на суперечку з подругами зупинила коляску багатого садівника і, дзвінко регочучи, зажадала у нього грошей на нові туфлі. Через тиждень вони вже стояли під вінцем…

З тих пір багато води витекло. Старожили можуть ще показати на Крістерової горі місце поховання батька і сина Крістеров, але мармурові надгробки давно вкрадені. Від садибних будов мало що залишилося. Частину території господарства займає агрофірма, що рахує себе спадкоємицею старовинного розплідника.

Гора Крістера Парк →

Гідропарк (укр. Гідропарк) – парк, розташований на Венеціанському і Долобецком островах між Дніпром і Русановськім протокою в Києві. Гідропарк знаходиться на місці колишньої Передмостової слобідки, знищеної в 1943 році час окупації Києва. Створений в 1965-1968 рр. як водний-розважальний комплекс з безліччю пляжів, водних атракціонів, човнових станцій.
Площа парка – 365 га. Архітектори проекту – В. Л. Суворов і І. П. Шпара.

Острови між собою зв’язані Венеціанським мостом довжиною 144 м (зведений в 1966), з правим берегом Дніпра – мостом Метро, з лівим берегом – Русановськім мостом. У паренні знаходиться станція метро «Гідропарк» Святошинско-броварської лінії Київського метрополітену. На території гідропарку розташований Парк «Київ в мініатюрі».

Серед доступних розваг: безліч пляжів (включаючи дитячий пляж, пляж для інвалідів, нудистський пляж), прокат човнів і катамаранів, настільний і звичайний теніс, пейнтбол, футбол, волейбол, водні атракціони, ресторани, казино, дискотеки.

Гідропарк →

Бабин Яр (укр. Бабін Яр) – урочище в північно-західній частині Києва, між районами Лукьяновка і Сирець.

Бабин Яр здобув усесвітню популярність як місце масових розстрілів цивільного населення, що здійснювалися німецькими окупаційними військами в 1941 році. В даний час на території Бабиного Яру знаходяться декілька пам’ятників і меморіальних комплексів жертвам Холокоста.

Дорогожічи Парк →